За оцінками експертів, Україні необхідно за п'ять років наростити свої військово-повітряні сили в чотири-п'ять разів. Українським ВВС може знадобитися 1000-1200 боєздатних літаків для фронтального протистояння прямій російській агресії при різних військових сценаріях, пише «Деловая столица».
Сьогодні найбільш реалістичним виглядає поєднання максимального використання збережених підприємств українського авіапрому з активним залученням виробників з країн колишнього РСР і Варшавського договору, що випускають модернізовані модифікації радянських штурмовиків і бомбардувальників, а також імпортом близько 100 літаків від союзників без права виробництва і ремонту.
Сьогодні найбільш реалістичним виглядає поєднання максимального використання збережених підприємств українського авіапрому з активним залученням виробників з країн колишнього РСР і Варшавського договору, що випускають модернізовані модифікації радянських штурмовиків і бомбардувальників, а також імпортом близько 100 літаків від союзників без права виробництва і ремонту.
Але навіть в такому випадку, для форсованого виходу українських авіазаводів на світовий ринок модернізації радянської авіатехніки їм необхідно розширення власних потужностей. А для цього, крім асигнувань МО України на поточні замовлення, потрібен доступ до зовнішніх торговельних надходжень, експортні замовлення на ту ж техніку, які дозволять забезпечити необхідні інвестиції.
Найкращі перспективи у одеського ОАРС. Завдяки хорошим прогнозами по міжнародній кооперації він може вийти на річний випуск понад 100 одиниць авіатехніки, в основному на навчально-тренувальних і навчально-бойових легких штурмовиків.
На другому місці за напрацюваннями потенціалу модернізації і розширення виробничої бази - запорізький «МіГремонт». Цей завод здатний випускати до 25 одиниць легких винищувачів Міг-29МУ1.
Найкращі перспективи у одеського ОАРС. Завдяки хорошим прогнозами по міжнародній кооперації він може вийти на річний випуск понад 100 одиниць авіатехніки, в основному на навчально-тренувальних і навчально-бойових легких штурмовиків.
На другому місці за напрацюваннями потенціалу модернізації і розширення виробничої бази - запорізький «МіГремонт». Цей завод здатний випускати до 25 одиниць легких винищувачів Міг-29МУ1.
Ще стільки ж фронтових винищувачів Міг-29 може випускати словацький завод Letecke Opravone Trencin, але на наявних потужностях вони разом все одно не можуть закрити наші потреби. Також «МіГремонт» вважається претендентом на можливий проект збірки в Україні штурмовиків Су-24км спільного виробництва грузинського заводу Tbilisi Aircraft Manufacturing (ТАМ).
З огляду на очевидний розрахунок, в тому числі на український ринок, грузинський ТАМ оборонного концерну Delta в наприкінці 2015 року розширив лінійку своєї продукції за рахунок нової пропозиції - повністю грузинської версії російського штурмовика Су-25 під маркою Ge-31 Bora, оснащеного двигуном французької SNECMA і ізраїльської електронікою. Розрахункові потужності обох проектів, Су-24МК і Ge-31, не можуть перевищувати 50 одиниць на рік. Для випуску більшої кількості машин заводи в Тбілісі і Запоріжжя вимагають значних інвестицій.
Миколаївський НАРП поки гучних міжнародних перспектив не має. Але він вважається найбільш перспективним завдяки української моделі модернізації російського винищувача-бомбардувальника Су-24М. Теоретично літаки російського складання мають проектний ресурс всього до 2030 р, але, якщо «Укроборонпром» зможе в найближчі роки імпортувати для заводу під повну модернізацію не менше 20-30 літаків на рік з інших країн, це дозволить акумулювати необхідний для галузі фінансовий ресурс.
Решта авіазаводи - Чугуївський авіаремзавод, конотопський «Авіакон» та львівський ЛАРЗ - працюють в своїх нішах і поки що не належать до перспективних збирачам авіатехніки. Львів займається ремонтом, Чугуїв випускає легкі УТС і може робити БПЛА, а завод в Конотопі спеціалізується на вертольотобудуванні і ремонті.
Так що українській владі слід сконцентруватися на розширенні потужностей заводів в Миколаєві, Одесі та Запоріжжі. І не забути врахувати в інвестиційних планах ту обставину, що за десять років більшість розвинених країн розпочне перехід на техніку п'ятого покоління. А техніка колишнього СРСР і РФ в українському кластері модернізації відноситься до покоління 3+, і її термін експлуатації закінчується до 2030 р
З огляду на очевидний розрахунок, в тому числі на український ринок, грузинський ТАМ оборонного концерну Delta в наприкінці 2015 року розширив лінійку своєї продукції за рахунок нової пропозиції - повністю грузинської версії російського штурмовика Су-25 під маркою Ge-31 Bora, оснащеного двигуном французької SNECMA і ізраїльської електронікою. Розрахункові потужності обох проектів, Су-24МК і Ge-31, не можуть перевищувати 50 одиниць на рік. Для випуску більшої кількості машин заводи в Тбілісі і Запоріжжя вимагають значних інвестицій.
Миколаївський НАРП поки гучних міжнародних перспектив не має. Але він вважається найбільш перспективним завдяки української моделі модернізації російського винищувача-бомбардувальника Су-24М. Теоретично літаки російського складання мають проектний ресурс всього до 2030 р, але, якщо «Укроборонпром» зможе в найближчі роки імпортувати для заводу під повну модернізацію не менше 20-30 літаків на рік з інших країн, це дозволить акумулювати необхідний для галузі фінансовий ресурс.
Решта авіазаводи - Чугуївський авіаремзавод, конотопський «Авіакон» та львівський ЛАРЗ - працюють в своїх нішах і поки що не належать до перспективних збирачам авіатехніки. Львів займається ремонтом, Чугуїв випускає легкі УТС і може робити БПЛА, а завод в Конотопі спеціалізується на вертольотобудуванні і ремонті.
Так що українській владі слід сконцентруватися на розширенні потужностей заводів в Миколаєві, Одесі та Запоріжжі. І не забути врахувати в інвестиційних планах ту обставину, що за десять років більшість розвинених країн розпочне перехід на техніку п'ятого покоління. А техніка колишнього СРСР і РФ в українському кластері модернізації відноситься до покоління 3+, і її термін експлуатації закінчується до 2030 р
Тому здешевлення зусиль з нарощування авіапарку за рахунок модернізації старих моделей може дорого обійтися вже через 15 років. Якою має бути баланс між витратами на розширення заводів для продовження ресурсу літаків покоління 3+ і інвестиціями в майбутнє, щоб після 2025 р не відчути дефіцит техніки покоління 4+, не кажучи вже про п'ятому?
Втім, вибір модельного ряду при оновленні ВВС аж ніяк не унікальна проблема України. Наприклад, Румунія та Болгарія після вступу в НАТО в 2004 р до сих пір не змогли визначитися з основним модельним рядом своїх ВПС. Їх остаточний вибір, імовірно, відбудеться в нинішньому або майбутньому році. Для нашої країни це стане сигналом про те, що прийшов час робити остаточний вибір - які літаки купувати і на партнерство з ким із сусідів робити основний розрахунок.
Втім, вибір модельного ряду при оновленні ВВС аж ніяк не унікальна проблема України. Наприклад, Румунія та Болгарія після вступу в НАТО в 2004 р до сих пір не змогли визначитися з основним модельним рядом своїх ВПС. Їх остаточний вибір, імовірно, відбудеться в нинішньому або майбутньому році. Для нашої країни це стане сигналом про те, що прийшов час робити остаточний вибір - які літаки купувати і на партнерство з ким із сусідів робити основний розрахунок.
Немає коментарів:
Дописати коментар